відпрохувати
ВІДПРО́ХУВАТИ і ВІДПРО́ШУВАТИ, ую, уєш, недок., ВІДПРОХА́ТИ, а́ю, а́єш і ВІДПРОСИ́ТИ, ошу́, о́сиш, док., перех., заст. Просьбами домагатися для когось дозволу відлучитися куди-небудь.
Їй пригадався і той день, коли Йосипа одпрохали додому погуляти (Мирний, IV, 1955, 93);
— Підемо у Київ, побачимо сина, а може й додому одпросимо (Н.-Лев., І, 1956, 102).
Словник української мови (СУМ-11)