відпрягати
ВІДПРЯГА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВІДПРЯГТИ́, яжу́, яже́ш; мин. ч. відпрі́г, прягла́, ло́; док., перех. Звільняти коней, волів тощо від упряжі.
— А ти, — додав дід.., — їдь до стайні, відпрягай коней, там тобі дадуть сіна і вівса (Стор., І, 1957, 226);
В дворі волів одпряжу (Щог., Поезії, 1958, 127).
Словник української мови (СУМ-11)