відпрягати
ВІДПРЯГА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВІДПРЯГТИ́, яжу́, яже́ш; мин. ч. відпрі́г, прягла́, ло́; док., кого.
Звільняти коня, вола і т. ін. від упряжі; розпрягати.
– А ти, – додав дід.., – їдь до стайні, відпрягай коней, там тобі дадуть сіна і вівса (О. Стороженко);
Інші старшини, обозники й канцеляристи відпрягали коней від возів, всідаючи верхи (Б. Лепкий);
На вулицях топились вози й коні. Коней одпрягали від возів, і люди на руках виносили вози на сухе місце (Г. Шкурупій);
В дворі волів одпряжу (Я. Щоголів).
Словник української мови (СУМ-20)