відріз
ВІДРІ́З, ч.
1. род. у. Дія за знач. відрі́зати 1-3.
Водій Пюпа пояснив комісару по карті, в якій точно місцевості трапився одріз танкової частини (Ю. Янов., І, 1954, 52).
◊ Го́лову (ру́ку) дава́ти на відрі́з — уживається для запевнення когось у правдивості, правильності сказаного.
Голову свою дає вона на відріз, що воно так, а не інакше (Вільде, Сестри.., 1958, 562).
2. род. а. Кілька метрів тканини на костюм, плаття тощо.
Я привіз на радість їй сукна відріз Та нову чумарочку (С. Ол., Вибр., 1959, 193);
Соломія.. одімкнула скриню й витягла з неї.. папірця, що лежав на самому споді, під горою білизни, одежі й відрізів на костюми (Кучер, Трудна любов, 1960, 339).
3. род. а. Гвинтівка з відрізаною частиною дула; обріз, утинок.
[Сироватка:] З рушниці тільки горобців добре бити. Одріз — той не зрадить… (Мик., І, 1957, 89).
Словник української мови (СУМ-11)