відріз
ВІДРІ́З, ч.
1. род. у. Дія за знач. відріза́ти 1–3.
Водій Пюпа пояснив комісару по карті, в якій точно місцевості трапився одріз танкової частини (Ю. Яновський).
2. род. а. Шматок тканини, відрізаний для шиття чого-небудь.
Соломія .. одімкнула скриню й витягла з неї .. папірця, що лежав на самому споді, під горою білизни, одежі й відрізів на костюми (В. Кучер);
Я привіз на радість їй сукна відріз Та нову чумарочку (С. Олійник);
– Ось, Юро, вам з мамою подарунки. Тобі – костюм, а мамі – відріз на плаття та духи (В. Малик).
3. род. а. Гвинтівка з відрізаною частиною дула; обріз, утинок.
Удосвіта хтось тихесенько підійшов до вікна, біля якого сидів дячок, і постукав. Нечипір від несподіванки аж відкинувся. Підхопився і Кажан, одріз узяв. Але за вікном було тихо (М. Хвильовий);
[Сироватка:] З рушниці тільки горобців добре бити. Одріз – той не зрадить... (І. Микитенко).
Словник української мови (СУМ-20)