відрікати
ВІДРІКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВІДРЕКТИ́, ечу́, ече́ш, док., заст. Відповідати.
— Без хліба те чудо вчинити шкода, — Йому одрікав Чорнота (Стар., Поет. тв., 1958, 205);
— То нема що таїти, — відрік Тома, — я таїв доки міг, а тепер всі знаєте (Стеф., І, 1949, 153).
Словник української мови (СУМ-11)