відрікати
ВІДРІКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВІДРЕКТИ́, ечу́, ече́ш, док., заст.
Відповідати.
– Без хліба те чудо вчинити шкода, – Йому одрікав Чорнота (М. Старицький);
– Добре, їж, коли охота, – Відрекла Свиня з болота (І. Франко);
– То нема що таїти, – відрік Тома, – я таїв, доки міг, а тепер всі знаєте (В. Стефаник);
Григорій поклонився й одрік: “Нічого мені не треба. Дай мені волю, щоб я ходив та простий народ навчав, як краще жити” (М. Івченко).
Словник української мови (СУМ-20)