відрікатися
ВІДРІКА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ВІДРЕКТИ́СЯ, ечу́ся, ече́шся, док., від кого – чого і кого, чого.
Відмовлятися від кого-, чого-небудь; свідомо позбавляти себе чогось; зрікатися (у 1 знач.).
[Наталка:] І коли на те йде, так знайте, що я вічно одрікаюсь од Петра і за возним ніколи не буду (І. Котляревський);
Тобою я навчу їх [борців] відрікатися Життя і світа [світу] для високих дум (І. Франко);
І згадав Петро сказане слово Ісусове: Перше, ніж заспіває півень, відречешся ти тричі від Мене. І, вийшовши звідти, він гірко заплакав (Біблія. Пер. І. Огієнка);
Розкажу Вам, як Хапко солоду відрікся... (Марко Вовчок);
– Дурна я, дурна, відреклась від свого щастя (І. Цюпа);
// Відмовлятися від своїх задумів, намірів, планів і т. ін.
Він не раз думав, що найрозумніше було б відректися своїх намірів щодо Ядзі (Н. Кобринська);
// Відмовлятися від своїх прав на щось.
Старий .. потому таки відрікся попівства (Н. Кобринська);
29 липня перемогу здобув французький народ. Карл Х відрікся від престолу і втік до Англії (з навч. літ.);
// Поривати родинні чи інші зв'язки з ким-небудь, оголосивши близького чужим.
[Прочанин:] Були такі, що й роду відреклися (Леся Українка);
// Відмовлятися від своїх поглядів, вчинків, світогляду, віри і т. ін.
Люди, що відрікаються від своєї Батьківщини, відрікаються тим самим і від свого сумління (Я. Галан);
Так ніхто з селян і не побачив, як князь Четвертинський одрікся од батьківської віри і як його повінчали з ляхівкою (О. Стороженко).
Словник української мови (СУМ-20)