відрікати

відріка́ти

-аю, -аєш, недок., відректи, -ечу, -ечеш, док., заст.

Відповідати.

Значення в інших словниках

1. відрікати — відріка́ти дієслово недоконаного виду рідко  Орфографічний словник української мови
2. відрікати — див. говорити  Словник чужослів Павло Штепа
3. відрікати — ВІДРІКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВІДРЕКТИ́, ечу́, ече́ш, док., заст. Відповідати. – Без хліба те чудо вчинити шкода, – Йому одрікав Чорнота (М. Старицький); – Добре, їж, коли охота, – Відрекла Свиня з болота (І.  Словник української мови у 20 томах
4. відрікати — див. говорити  Словник синонімів Вусика
5. відрікати — ВІДПОВІДА́ТИ (говорити у відповідь на чиїсь слова, запитання тощо), ВІДКА́ЗУВАТИ, ВІДМОВЛЯ́ТИ рідше, ПОВІДА́ТИ рідко, ВІДРІ́ЗУВАТИ розм., ВІДРУ́БУВАТИ розм., ВІДРІКА́ТИ заст.; ВІДЖАРТО́ВУВАТИСЯ (давати жартівливу відповідь). — Док.  Словник синонімів української мови
6. відрікати — ВІДРІКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВІДРЕКТИ́, ечу́, ече́ш, док., заст. Відповідати. — Без хліба те чудо вчинити шкода, — Йому одрікав Чорнота (Стар., Поет. тв., 1958, 205); — То нема що таїти, — відрік Тома, — я таїв доки міг, а тепер всі знаєте (Стеф., І, 1949, 153).  Словник української мови в 11 томах
7. відрікати — Відрікати, -каю, -єш сов. в. відректи, -речу, -чеш, гл. Отвѣчать, отвѣтить. Так це їй.... каже, а воно одріка. Мнж. 173. Е ні, одріка, се вже не шпачки. Ном. № 13712.  Словник української мови Грінченка