відсталий
ВІДСТА́ЛИЙ, а, е.
1. Який залишився в дорозі позаду інших.
Жінка йшла, хиталась, як відсталий.. журавель з вирію… (Ю. Янов., І, 1958, 68).
2. Який не встигає за іншими в якійсь роботі і т. ін., не виконує поставлених завдань.
У цеху немає відсталих ланок (Рад. Укр., 3. І 1948, 3);
// у знач. ім. відста́лий, лого, ч.
Відповідаючи на заклик.., дівчата взяли на буксир відсталих і вже добилися дечого (Рад. Укр., 27.V 1961, 2).
3. Який перебуває на нижчому рівні розвитку порівняно з іншими; протилежне передовий.
Із відсталої сільськогосподарської країни Україна перероджується на велику індустріальну країну (Вишня, І, 1956, 292);
// Якому властиві застарілі погляди та уявлення.
[Нечипоренко:] О, починається! Виходить, що я — відсталий елемент, який навмисне живе у вчорашньому дні (Лев., Марія, 1953, 59);
// Який не відповідає вимогам сучасності.
Вона [п’єса Корнійчука "Фронт"] бореться за торжество передової радянської військової науки, проти відсталих методів командування (Іст. укр. літ., II, 1956, 568).
Словник української мови (СУМ-11)