відстовбурчувати

ВІДСТОВБУРЧУВАТИ і рідко ВІДСТОБУРЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ВІДСТОВБУРЧИТИ і рідко ВІДСТОБУРЧИТИ, чу, чиїй, док., перех. Висувати, випинати що-небудь наперед, убік або назад.

— Я не хочу снідати, — одстобурчуючи губи і чухаючи голову, мовив Івась (Панас Мирний, I, 1954, 241);

— І в кого ти, Максиме, такий вдався?.. — В кого вдався? — на мить задумався хлопчина, сміхотливо відстовбурчуючи вузькі рідкуваті брівки (Михайло Стельмах, I, 1962, 213);

Німець мовчав, одстобурчивши остисту бороду (Панас Мирний, I, 1954, 202);

Комар смачно приплюск до теплого виска [скроні] й червонів задоволено, відстовбурчивши дві задні ноги (Іван Ле, Вибр., 1939, 81).

Значення в інших словниках

1. відстовбурчувати — відстовбу́рчувати дієслово недоконаного виду рідко  Орфографічний словник української мови
2. відстовбурчувати — і рідко відстобурчувати, -ую, -уєш, недок., відстовбурчити і рідко відстобурчити, -чу, -чиш, док., перех. Висувати, випинати що-небудь наперед, убік або назад.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. відстовбурчувати — ВІДСТОВБУ́РЧУВАТИ, рідко ВІДСТОБУ́РЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ВІДСТОВБУ́РЧИТИ, рідко ВІДСТОБУ́РЧИТИ, чу, чиш, док., що. Висувати, випинати якусь частину тіла (ногу, губи і т. ін.) наперед, убік або назад.  Словник української мови у 20 томах
4. відстовбурчувати — див. настовбурчувати  Словник синонімів Вусика
5. відстовбурчувати — ВИПИНА́ТИ (напружуючи, надимаючи, виставляти що-небудь наперед), П'ЯСТИ́, ПНУ́ТИ, ВІДДИМА́ТИ, ВІДДУВА́ТИ, ВІДСТОВБУ́РЧУВАТИ, ВИТЯГА́ТИ рідше (також убік, назад); КОПИ́ЛИТИ розм., ЗАКОПИ́ЛЮВАТИ розм., ВІДКОПИ́ЛЮВАТИ розм., ВІДКВА́ШУВАТИ розм.  Словник синонімів української мови