відсуджувати

ВІДСУ́ДЖУВАТИ, ую, уєш, недок., ВІДСУДИ́ТИ, уджу́, у́диш, док., перех.

1. від кого. Відбирати через суд матеріальні цінності тощо.

— Громада присудила [землю], а суд одсудив! (Мирний, II, 1954, 140);

[Мартіан:] Вона від мене хоче відсудити маєтку половину (Л. Укр., III, 1952, 284);

Суд відсудив на користь Генріха стару Глущукову хату (Чорн., Визвол. земля, 1959, 45).

2. тільки док., розм. Порадами або обмовами, наклепами розлучити.

Одраяли, одсудили, щоб ми в парі не ходили (Сл. Гр.).

Значення в інших словниках

1. відсуджувати — відсу́джувати дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. відсуджувати — -ую, -уєш, недок., відсудити, -уджу, -удиш, док., перех. 1》 від кого. Відбирати через суд матеріальні цінності тощо. 2》 тільки док., розм. Порадами чи обмовами, наклепами розлучити.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. відсуджувати — ВІДСУ́ДЖУВАТИ, ую, уєш, недок., ВІДСУДИ́ТИ, уджу́, у́диш, док., що. 1. Відбирати через суд матеріальні цінності, права і т. ін. Очікувану надбавку дітям війни доводилося відсуджувати (із журн.); Комунальники вчаться відсуджувати борги (з газ.  Словник української мови у 20 томах