відтикати
ВІДТИ́КАТИ¹ див. відтика́ти¹.
ВІДТИ́КАТИ² див. відтика́ти³.
ВІДТИКА́ТИ¹, а́ю, а́єш, недок., ВІДТИ́КАТИ, и́чу, и́чеш і ВІДІТКНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., перех. Опускати вниз що-небудь підіткнуте (одяг, фіранку тощо).
Відтич спідницю, бо ходиш підтикана, як чапля (Сл. Гр.).
ВІДТИКА́ТИ², а́ю, а́єш, недок., ВІДІТКНУ́ТИ і діал. ВІДІТКА́ТИ, кну́, кне́ш, док., перех. Відкривати що-небудь заткнуте; розкорковувати; протилежне затикати.
Відіткни пляшку (Сл. Гр.);
// Витягати з чого-небудь корок, затичку.
Я відтикаю зубами пробку — і в обличчя мені б’є незнайомий густий дух вина (Мик., II, 1957, 154);
Яринка уважно стежила за пухирцями.. і, коли вони, нарешті, зникли, відіткнула корки (Собко, Зор. крила, 1950, 246).
ВІДТИКА́ТИ³, а́ю, а́єш, недок., ВІДТИ́КАТИ, и́чу, и́чеш, док., перех., заст. Помічати копи, кіпці тощо, втикаючи в них палки, гілки і т. ін.
Копи одтикають (Номис, 1864, № 10175).
Словник української мови (СУМ-11)