відтирати
ВІДТИРА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВІДТЕ́РТИ, відітру́, відітре́ш; мин. ч. відте́р, те́рла, ло; док., перех.
1. Розтираючи поверхню шкіри, приводити кого-небудь до притомності або повертати чутливість частинам тіла.
Почне одтирати [мати] — Андрійко плаче: пальчик болить (Мирний, IV, 1955, 286);
Катерина відтирала холодною водою свої закляклі ноги й руки (Чорн., Визвол. земля, 1950, 30);
Ми винесли її [Софію]. Відтак відтерли, і Ганнуся побігла сама по лікаря (Коб., І, 1956, 535);
Бугров роззувся, відтер снігом заморожені ноги (Мик., II, 1957, 276).
2. розм. Те саме, що відти́скувати 1; відтісняти.
Салоган відтирає конем Юрія Морозенка, впритул під’їжджає до жінки (Стельмах, Хліб.., 1959, 403);
До столу посунули комсомольці і відтерли Марусю від Лодиженка (Ле, Міжгір’я, 1953, 256);
// перен. Відстороняти, усувати когось від чогось.
— Василя вже не обирали в президії, депутатом в райраду. А він з усіма сварився,.. говорив, що його одтирають, що то заздрісники і наклепники з’їли його (Мушк., Серце.., 1962, 297);
— Але вам не вдасться відтерти мене від моїх винаходів! (Собко, Справа.., 1959, 311).
Словник української мови (СУМ-11)