відчахнутий
ВІДЧА́ХНУТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до відчахну́ти.
Все Верижине обличчя було в шрамах, брова розсічена, одне вухо розірване, друге й зовсім відчахнуте (Панч, III, 1956, 7);
Майже десяток років одірваний [Клименко] від родини, як стебло, відчахнуте від кореня, який живив його дитинство… (Ле, В снопі.., 1960, 54);
// У знач. прикм.
Звисає одчахнута гілка з зеленим, не зів’ялим листям і соковитими плодами (Шиян, Баланда, 1957, 249).
Словник української мови (СУМ-11)