відчуження
ВІДЧУ́ЖЕННЯ, я, с. Дія і стан за знач. відчу́жити й відчу́житися 1.
Художньо зображуючи потворне в дійсності, відчуження людської особи і засуджуючи потворне, автор уже цим бореться за прекрасне (Рад. літ-во, 2, 1957, 13);
Коли ж зустріла [Христя] якось [Борового].., зміряла його потемнілим, сповненим докору і відчуження поглядом (Грим., Незакінч. роман, 1962, 18);
Конфіскація означає відчуження власності без відшкодування (Ленін, 6, 1949, 385).
Словник української мови (СУМ-11)