відшуміти
ВІДШУМІ́ТИ, ми́ть, док. Закінчити, перестати шуміти.
Вона не знала, чи надовго їй стане сили, чи одшумлять коли бурі (Коцюб., II, 1955, 305);
І згадав я в вуличному шумі інший шум, що одшумів давно (Сос., Вибр., 1941, 208);
// перен. Минутися, пройти бурхливо, із шумом.
Розійшлися дими, Одшуміла війна (Уп., Укр. поема, 1950, 54);
Революція відшуміла, відгуркотіла (Руд., Вітер.., 1958, 83).
Словник української мови (СУМ-11)