відшуміти

ВІДШУМІ́ТИ, ми́ть, док.

1. Закінчити, перестати шуміти.

Вона не знала, чи надовго їй стане сили, чи одшумлять коли бурі (М. Коцюбинський);

І згадав я в вуличному шумі інший шум, що одшумів давно (В. Сосюра).

2. перен. Минутися, пройти бурхливо, із шумом.

Розійшлися дими, Одшуміла війна (М. Упеник);

– Вже прочитав Історію русів? Тарас нічого не відповів. Цю рукописну книгу він не читав, а пив, як спраглий воду, бо вперше стрівся з розповіддю не про чуже й далеке, а про своє, про рідне, що відшуміло битвами й спливло у вічність кров'ю дідів і прадідів (Василь Шевчук);

Революція відшуміла, відгуркотіла (М. Руденко).

Значення в інших словниках

1. відшуміти — відшумі́ти дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. відшуміти — -мить, док. Закінчити, перестати шуміти. || перен. Минутися, пройти бурхливо, із шумом.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. відшуміти — ЗАКІ́НЧИ́ТИСЯ (про дію, подію, явище, відрізок часу — дійти до кінця, до завершення), КІНЧИ́ТИСЯ, СКІНЧИ́ТИСЯ, ЗАВЕРШИ́ТИСЯ, ДОВЕРШИ́ТИСЯ, ВІДІЙТИ́, ДІЙТИ́, ПОГА́СНУТИ (про певний часовий відрізок); ВІДШУМІ́ТИ, ВІДГРИМІ́ТИ, ВІДГУРКОТІ́ТИ...  Словник синонімів української мови
4. відшуміти — ВІДШУМІ́ТИ, ми́ть, док. Закінчити, перестати шуміти. Вона не знала, чи надовго їй стане сили, чи одшумлять коли бурі (Коцюб., II, 1955, 305); І згадав я в вуличному шумі інший шум, що одшумів давно (Сос., Вибр., 1941, 208); // перен.  Словник української мови в 11 томах