відщіпати
ВІДЩІПА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВІДЩЕПНУ́ТИ, епну́, е́пнеш, док., перех. Знімаючи защіпку, відчиняти.
Відщепнула [Явдоха] йому двері, кличе його (Кв.-Осн., II, 1956, 202);
Пізнала й Галя Чіпку; хутенько побігла до хвіртки, одщепнула (Мирний, II, 1954, 231);
Коваль Максим підскочив до вікна, що виходило в садок, і тихо одщепнув його (Юхвід, Оля, 1959, 270).
Словник української мови (СУМ-11)