війна
ВІЙНА́, и́, ж.
1. Організована збройна боротьба між державами, суспільними класами тощо.
Війна людей їсть, а кров’ю запиває (Укр.. присл.., 1955, 78);
Війну [1914-1915] ведуть усі великі держави заради грабежу, поділу світу, за ринки, за поневолення народів (Ленін, 21, 1950, 391);
А між тим приготовання [приготування] до робітницької війни швидко кінчилися (Фр., V, 1951, 413);
Щоб війни не знати, Щоб у мирі жить, — Армія Радянська На посту стоїть (Бойко, Ростіть.., 1959, 10).
Війно́ю іти́ (піти́) — починати проти кого-небудь війну.
На край шотландський вільний Війною йшов король Едвард (Л. Укр., І, 1951, 351);
Громадя́нська війна́ див. громадя́нський;
Оголо́шувати війну́ див. оголо́шувати.
◊ Холо́дна війна́ див. холо́дний.
2. перен. Стан ворожнечі між ким-небудь; суперечка, сварка з кимсь; боротьба.
Малюючи в цілому циклі "Бориславських оповідань" війну поміж капіталом і працею, Франко не може залишитись тільки холодним, об’єктивним обсерватором (Коцюб., III, 1956, 38);
Уже так споконвіку провадилась у підліщан непримиренна війна з лановими та ставчанами (Крот., Сини.., 1948, 13);
Ідейна війна з народництвом.
Словник української мови (СУМ-11)