вітка
ВІ́ТКА, и, ж.
1. Зменш. до ві́та.
Загинув ти, — взяла своє недоля, — Мов одірвалась вітка від гіллі (Граб., І, 1959, 144);
Давно спарувались, як птиці гоже. Пір’я назносять, кладуть між віток (Мал., І, 1956, 279).
2. Залізнична колія, відгалужена від основної колії.
Тут проходила вітка, що сполучала саксаганську лінію через Карнаватку з Довгинцевим (Коцюба, Перед грозою, 1958, 188);
На.. залізничній вітці стоїть готовий до відправки ешелон (Рад. Укр., 1.І 1951, 1).
3. рідко. Притока ріки.
Вітка Дніпрова.
Словник української мови (СУМ-11)