віщо
ВІ́ЩО¹, уроч. Присл. до ві́щий 1.
*Образно. Крикнула вісниця-птиця. Віщо шумить очерет (Рильський, І, 1956, 211).
ВІ́ЩО². Знахідний відмінок займенника що; уживається після прийменників за, про, через та ін.
Звісно вже, що дівчина не вважає ні на віщо, полюбивши (Вовчок, І, 1955, 280);
Мені кортіло зразу довідатись, за віщо він дістав звання героя (Смолич, III, 1959, 445).
Словник української мови (СУМ-11)