віщо
ВІ́ЩО¹, уроч.
Присл. до ві́щий 1.
Віщо кували зозулі;
* Образно. Крикнула вісниця-птиця, Віщо шумить очерет (М. Рильський).
ВІ́ЩО².
Знахідний відмінок займенника “що”; уживається після прийменників за, про, через та ін.
Звісно вже, що дівчина не вважає ні на віщо, полюбивши (Марко Вовчок);
Мені кортіло зразу довідатись, за віщо він дістав звання героя (Ю. Смолич);
Я додому прийшов. Похиливсь, як верба. Триста лих мені дивиться в вічі. То за віщо ж до всього ще й ця журба? Ах, за віщо, за віщо, за віщо?! (Б. Олійник).
Словник української мови (СУМ-20)