віщий
ВІ́ЩИЙ, а, е, уроч.
1. Який віщує що-небудь; пророчий.
І помер Саул за своє беззаконня, що він ним спроневірився проти Господа через Господнє слово, якого не тримався, а також через те, що питався віщого духа, щоб вивідати, а не вивідував від Господа (Біблія. Пер. І. Огієнка);
[Гелен:] Цар Ономай образив Аполлона .. і Бог за те свій гнів йому прорік устами віщими Кассандри (Леся Українка);
В одно злилися наші вчинки – Одна ріка, одна рука, Там слово Лесі Українки І слово віщого Франка Не міжнародні поєдинки – Народів дружбу проріка (М. Рильський);
Вона [бджола] зазолотіє соком сонця і схочеться їй віщих таємниць запричаститися, припавши ниць до вутлого кульбабиного лонця (В. Стус);
Мені сняться іноді віщі сни, які потім забуваються (Ю. Щербак);
Віща прикмета;
Віщі знаки;
* Образно. Простягнувши руки в пітьму, попрямував [Диводар] на звуки струн, що ще ніжно бриніли під віщими пальцями, присів біля співця (О. Бердник).
2. Мудрий, проникливий.
Поперед інших стяг новий неси, Карай насильство своїм словом віщим (П. Грабовський);
Нести любов, будити гнів, Творити чудеса... О, віщий спів, натхненний спів! Яка в ньому краса! (М. Вороний);
Отаман був балакучим і віщим (І. Білик).
Словник української мови (СУМ-20)