віщати
ВІЩА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., заст.
1. уроч. Говорити щось значне, важливе.
[Печариця:] Христос .. про братолюбіє віщав (Панас Мирний);
– Чи ти волієш на сцену – з високих котурнів віщати, Чи в героїчних рядках славити війни та кров (М. Зеров);
Чоловіка простого ніхто не слухає, хоч би він віщав істини великі (П. Загребельний);
* Образно. Між віттям старих в'язків та кленів невдовзі зблиснула його [Дніпра] гладінь, і там десь, у тому просторі з води та неба вихопився протяжний зойк пароплава. Дітище нових часів гучним залізним криком віщало світові про свій прихід (Василь Шевчук).
2. що. Віщувати (у 1 знач.); провіщати.
Ласкаво пахли прибережні луки, І півень десь погожий день віщав (М. Рильський);
Стояв могутній дуб, високий та крислатий, На прощу люд туди щоденно учащав, Бо жив там віщий Крук, на витівки багатий, Майбутнє з висоти він кожному віщав (М. Годованець).
Словник української мови (СУМ-20)