віяло
ВІ́ЯЛО, а, с.
1. Виготовлений з легкого матеріалу предмет (звичайно у вигляді півкола), яким навівають прохолоду в обличчя під час спеки.
Так було душно, що аж уночі приходилось умиватись та віялом обмахуватись (Л. Укр., V, 1956, 54);
У неї в чудова колекція японських віял (Донч., III, 1956, 42);
*Образно. А пальми, замахавши сотнями віял, вітали — "осанна!" (Коцюб., II, 1955, 301);
*У порівн. — Горе з цим базікалом Глібом, язик у нього, немов віяло (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 24).
2. у знач. присл. ві́ялом. У вигляді півкола.
Легкі брижі схвачуються від бортів [човна] і.. розбігаються віялом ледь помітних хвиль (Смолич, II, 1958, 44);
Жар-птиця легко гойдалася на гілці, розпустивши віялом свій вогненний хвіст (Донч., IV, 1957, 204).
Словник української мови (СУМ-11)