в’юнитися

В’Ю́НИТИСЯ, в’ю́ни́ться, недок.

1. Вигинаючись, звиваючись, рухатися.

Почувши голос червоноармійців, діти підбадьорились, ускочили в борозну й почали в ній в’юнитися (Панч, Гарні хлопці, 1959, 81);

На дні ясно проступали обточені хвилею і пойняті сизою хугою округлі камінці. Між ними тремтливою зграйкою в’юнилися мальки скумбрії (Кучер, Голод, 1961, 193).

2. Проходити, пролягати, текти тощо непрямо, вигинаючись, петляючи.

Луг, серединою якого в’юнилася, зрівнявшись з берегами, повноводна, каламутна річка, зеленів неприродно яскравою отавою (Коз., Сальвія, 1959, 131);

Сухий шерех вітру чути за вікном мансарди. Там в’юниться дим з комина сусіднього будинку (Рибак, Помилка.., 1956, 229);

// Закручуватися, кучерявитися (про волосся).

Її ніжні, як льон, білі кучерики принадливо в’юнилися навколо голови (Хижняк, Тамара, 1959, 210).