в’юнкий

В’ЮНКИ́Й, а́, е́.

1. Який швидко рухається, вигинаючись, звиваючись; верткий.

В’ юнкий хлопчак вимахував у повітрі кількома примірниками бажаного номера (Вас., I, 1959, 365);

Зелена в’юнка ящірка враз завмерла: зовсім недалечка від неї ворухнувся в пшениці зарослий бородатий чоловік (Донч., I, 1956, 60);

// Гнучкий.

Вийся, хмелю, зелено і злотно По в’юнкій та молодій лозі (Мал., I, 1956, 350).

2. Який проходить, пролягає, протікає і т. ін. непрямо, вигинаючись, петляючи.

Вікна паничевого дому курились димом. Вогонь ліз по завісах, в’юнкий, веселий (Коцюб., II, 1955, 90);

В’юнка стежка;

// Який закручується, кучерявиться (про волосся, хміль і т. ін.).

За вухами ж майоріло зовсім сиве, але в’юнке, як і колись, волосся (Ле, Міжгір’я, 1953, 535).

Значення в інших словниках

1. в’юнкий — В’юнки́й, -ка́, -ке́; -кі́, -ки́х  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)