гавкання

ГА́ВКАННЯ, я, с. Дія за знач. га́вкати і звуки, утворювані цією дією.

Враз знадвору почулось несамовите гавкання (Коцюб., І, 1955, 244);

З радісним гавканням плигав Волохан навколо нерухомого Тико (Трубл., I, 1955, 273);

*Образно. Дві доби тривав пекельний гуркіт, хрипке гавкання зеніток (Жур., Звич. турботи, 1960, 178);

*У порівн. Мене манило мучне батькове ценькання і грубий, уриваний стук важких молотів, мов гавкання злющих, великих та похриплих псів (Фр., IV, 1950, 463).

Значення в інших словниках

1. гавкання — (уривчасті звуки, які видають собаки та ін.) гавкотіння, гавкіт, брехання, (малого) дзявкання.  Словник синонімів Полюги
2. гавкання — га́вкання іменник середнього роду  Орфографічний словник української мови
3. гавкання — -я, с. Дія за знач. гавкати і звуки, утворювані цією дією.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. гавкання — ГА́ВКАННЯ, я, с. Дія за знач. га́вкати і звуки, утворювані цією дією. Враз знадвору почулось несамовите гавкання (М. Коцюбинський); Дотліває вечір. Огник догорає. Трубить ріг. Утихло гавкання собак (М.  Словник української мови у 20 томах
5. гавкання — ГА́ВКАННЯ (звуки, які видають собаки, лисиці тощо), ГА́ВКІТ, ГАВКОТІ́ННЯ, ГАВКОТНЯ́ розм., БРЕХА́ННЯ розм., БРЕХНЯ́ розм., БРЕХ розм., ЗВЯ́ГА діал.; ДЗЯ́ВКАННЯ, ДЗЯВК, ДЗЯВКОТІ́ННЯ, ЦЯ́ВКАННЯ розм.  Словник синонімів української мови
6. гавкання — Га́вкання, -ння, -нню, -нням  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
7. гавкання — Гавкання, -ня с. Лай.  Словник української мови Грінченка