гавкання
ГА́ВКАННЯ, я, с.
Дія за знач. га́вкати і звуки, утворювані цією дією.
Враз знадвору почулось несамовите гавкання (М. Коцюбинський);
Дотліває вечір. Огник догорає. Трубить ріг. Утихло гавкання собак (М. Рильський);
Збентежена підозрілим гавканням чиркова качка воліла податись далі від небезпечного берега (Б. Антоненко-Давидович);
Іноді із савани доносилося гавкання голодних шакалів, десь кричав нічний птах (В. Малик);
* Образно. Дві доби тривав пекельний гуркіт, хрипке гавкання зеніток (С. Журахович);
* У порівн. Мене манило звучне батькове ценькання і грубий, уриваний стук важких молотів, мов гавкання злющих, великих та похриплих псів (І. Франко).
Словник української мови (СУМ-20)