гавкати
ГА́ВКАТИ, аю, аєш, недок.
1. Видавати уривчасті звуки (про собак, лисиць та деяких інших тварин).
Птиці щебечуть, воли ревуть, собаки гавкають... (Панас Мирний);
Веселий песик .. На поїзд гавкав з радісним презирством (М. Рильський);
Собака гавкав i оглядався на Миколку (М. Вінграновський);
* У порівн. Дмитро раптом насмішкувато, різко, відривчасто регоче, неначе гавкає (В. Винниченко);
– Ти кашляєш, як пес гавкає, – засміялась Лулу (О. Іваненко);
// перен. Імітувати ці звуки; видавати звуки, схожі на гавкіт.
– Я добре вмів .. співати під різних птахів, гавкати по-собачому (Л. Смілянський);
Гармати гавкають округ, горить довкола ліс (С. Голованівський).
2. перен., зневажл. Казати щось неприємне, образливе, дошкульне; сваритися, лаятися.
– Ще й та обзивається! – Мовчала б уже та не гавкала, – кричала Мотря до Мелашки (І. Нечуй-Левицький);
– Я протестую і вимагаю, щоб такі доповіді були частіше .. – О, і воно береться ще гавкати! – почула Оля у себе над вухом (Ірина Вільде);
– Ти забув про свої обов'язки, – гримів абат Бодо на Северіана, – і, водимий невгамовною хтивістю, будучи глухішим за осла, страшно гавкаєш на святу римську апостольську церкву (П. Загребельний).
Словник української мови (СУМ-20)