гадка
ГА́ДКА, и, ж. Те саме, що ду́мка 1-3.
От у таких думках та гадках іде не йде [Маруся], і ноги не служать; і сердиться на себе, чого вона на торг пішла (Кв.-Осн., II, 1956, 43);
Репрезентант міністерства освіти, як кажуть, виступив з гадкою, що українська література — література народна, для народу, а для цеї останньої, по гадці комісії Нобеко, має лишитися цензура (Коцюб., III, 1956, 278);
Мартинові гадки спорхують раптом, як ті курчата з-під коней (Козл., Пов. і опов., 1949, 8).
◊ Га́дки не да́ти — не збагнути.
Що б це сталося з моїми добрими та щирими земляками? Міркую, міркую і гадки не дам, що воно таке! (Шевч., VI, 1957, 50);
Гада́ти га́дку див. гада́ти¹;
Губи́тися в га́дках див. губи́тися;
Заки́нути га́дку про кого — що; Заки́нути га́дку за гря́дку — забути, не згадувати, не думати про кого-, що-небудь.
Та цур йому, власному лихові, я про нього давно гадку закинула! (Л. Укр., V, 1956, 70);
Я, наприклад, не розумію, як би я, бувши здоровою, не провела Михаля або Френкеля, не відповіла на їх листи і взагалі "закинула гадку за грядку", раз вони з’їхали з моїх очей (Л. Укр., V, 1956, 427);
[І] га́дки (в га́дці) [собі́] не ма́ти — не думати зовсім, і в думках нічого не мати.
Не журиться Катерина І гадки не має — У новенькій хустиночці В вікно виглядає (Шевч., І, 1963, 23);
— Прокурор викликає [Гузиря] до Дрогобича, а він, мов кавалер, ходить по вулиці та й не має собі ніякої гадки (Чорн., Пісні.., 1958, 76);
Не було́ й га́дки — і не думав хто-небудь.
Я було радію, слухаючи того її щебетання. Не було й гадки, щоб усе те щастя у велике лихо повернулось (Вовчок, І, 1955, 281);
Про те, щоб пускатись в дорогу у таку пітьму в невідомій стороні, не було й гадки. Треба було дочекатися світу (Коцюб., І, 1955, 357);
Узяли́ (обсі́ли, обняли́ і т. ін.) думки́ та гадки́ (думки́-гадки́) кого, що — задумався, зажурився, заклопотався хтось.
Узяли її [Галочку] думки та гадки… Тільки і чути її, як важко здихне.. сплакне… (Кв.-Осн., II, 1956, 336);
Думки-гадки обсіли його [Антона] голову (Чорн., Визвол. земля, 1950, 39);
Я й очей не звела: обняли мене думки та гадки, та журба пекуча (Вовчок, І, 1955, 7);
Шко́да й га́дки — немає чого й думати, нічого й думати.
— Там би [дома] я спочив хоч мало, Молившися богу. Там би я… Та шкода й гадки, Не буде нічого (Шевч., II, 1963, 85).
Словник української мови (СУМ-11)