гадюченя
ГАДЮЧЕНЯ́, я́ти, с.
1. Маля гадюки (у 1 знач.).
Щойно народжені гадюченята вже отруйні і при небезпеці намагаються вкусити ворога (Визначник земноводних.., 1955, 133);
*Образно. Перед Великою Вітчизняною війною у фашистсько-гестапівських інкубаторах понавилуплювалося чимало коновальсько-мельнико-бандерівських гадюченят (Вишня, І, 1956, 446);
*У порівн. Знову в серце вповзли гадюченятами сумніви (Автом., Щастя.., 1959, 185).
2. перен., зневажл. Про злу, підступну молоду людину.
— Не гадюченя, що брехало нам у вічі, треба провчити при нагоді (Тулуб, Людолови, І, 1957, 212);
// Уживається як лайливе слово.
— Корову забив та ще на мене руку підіймаєш? Ах ти ж гадюченя..! (Шиян, Баланда, 1957, 35).
Словник української мови (СУМ-11)