гадюченя

ГАДЮЧЕНЯ́, я́ти, с.

1. Маля гадюки (у 1 знач.).

Щойно народжені гадюченята вже отруйні і при небезпеці намагаються вкусити ворога (Визначник земноводних.., 1955, 133);

*Образно. Перед Великою Вітчизняною війною у фашистсько-гестапівських інкубаторах понавилуплювалося чимало коновальсько-мельнико-бандерівських гадюченят (Вишня, І, 1956, 446);

*У порівн. Знову в серце вповзли гадюченятами сумніви (Автом., Щастя.., 1959, 185).

2. перен., зневажл. Про злу, підступну молоду людину.

— Не гадюченя, що брехало нам у вічі, треба провчити при нагоді (Тулуб, Людолови, І, 1957, 212);

// Уживається як лайливе слово.

— Корову забив та ще на мене руку підіймаєш? Ах ти ж гадюченя..! (Шиян, Баланда, 1957, 35).