гадюченя

ГАДЮЧЕНЯ́, я́ти, с.

1. Маля гадюки (у 1 знач.).

Щойно народжені гадюченята вже отруйні і при небезпеці намагаються вкусити ворога (з наук. літ.);

Із яйця ж виповзло маленьке гадюченя і кілька разів обповзло біля шкаралупи, знову намагаючись залізти туди, звідки з'явилося (із журн.);

* У порівн. Знову в серце вповзли гадюченятами сумніви (П. Автомонов).

2. перен., зневажл. Про злу, підступну молоду людину.

– Це гадюченя, що брехало нам у вічі, треба провчити при нагоді (З. Тулуб);

// Уживається як лайливе слово.

– Корову забив та ще на мене руку підіймаєш? Ах ти ж гадюченя..! (А. Шиян);

– А чий то хлопчисько, другий? – ледве обертаючи язиком, запитав Бугров. – Шатров, Даринин син, – скривився Шиндура. – Усi вони такi! – Гадюченя! (із журн.).