гадючий

ГАДЮ́ЧИЙ, а, е.

1. Прикм. до гадюка 1.

Під ногами у нього лежала гадюча голівка. І палали, мов іскри, на сонці червонії очі (Л. Укр., І, 1951, 424);

*Образно. Приморці озиралися на північ, де хвилину тому блиснуло гадюче око підводного човна (Кучер, Чорноморці, 1956, 232);

// Такий, як у гадюки.

Портрет був просто моторошний — лице гостре, як у пацюка, в обгризених віях — гадючі зелені очиці (Вас., II, 1959, 328);

Гусак Розбишака теж тягне до нього свою гадючу голову (Стельмах, Кров людська… І, 1957, 126);

// Такий, як гадюка.

Упала тінь… Це простяглася кривава з заходу рука з гадючим знаком на манжеті (Сос., II, 1958. 440).

2. перен. Який таїть у собі небезпеку; віроломний.

[Молодиця:] За віщо ото вона рідного брата отруїла?! [Баба:] Хіба відьмі треба, щоб було ще за віщо? Серце в неї таке гадюче!.. (Вас., III, 1960, 50);

— Ти бачиш, який гадючий [лісник]! Ще може стріляти (Турч., Зорі.., 1950, 364).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. гадючий — гадю́чий прикметник Орфографічний словник української мови
  2. гадючий — (погляд) злий, отруйний, отруйливий; П. віроломний, підступний. Словник синонімів Караванського
  3. гадючий — -а, -е. 1》 Прикм. до гадюка 1). || Такий, як у гадюки. || Такий, як гадюка. 2》 перен. Який таїть у собі небезпеку; віроломний. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. гадючий — ГАДЮ́ЧИЙ, а, е. 1. Прикм. до гадю́ка 1. Під ногами у нього лежала гадюча голівка. І палали, мов іскри, на сонці червонії очі (Леся Українка); Гадюча отрута входить до деяких лiкарських препаратiв (із журн.); * Образно. Словник української мови у 20 томах
  5. гадючий — ПІДСТУ́ПНИЙ (який своєю поведінкою прикриває злі наміри; властивий такій людині), ПІ́ДЛИЙ, ПІДЛО́ТНИЙ, ОБЛУ́ДНИЙ, НЕПЕ́ВНИЙ, ЛУКА́ВИЙ, КА́ВЕРЗНИЙ розм., ОБЛУ́ДЛИВИЙ розм.; ПЕКЕ́ЛЬНИЙ розм., ДИЯ́ВОЛЬСЬКИЙ розм., ГАДЮ́ЧИЙ розм., ЗМІЇ́НИЙ розм. Словник синонімів української мови
  6. гадючий — Гадю́чий, -ча, -че; -дю́чі, -чих Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  7. гадючий — Гадючий, -а, -е 1) Змѣиный, гадючій. Гадюча в серці в вас отрута. К. Псал. 132. гадюче кодло. Змѣиное гнѣздо. 2) гадюча морква. раст. Peucedanum Oreoselinum Moench. ЗЮЗО. І. 166. 3) Бранное слово. Гадючий сину! Маркев. 56. Гадючий жид. Маркев. 56. І ціпка вхопила гадюча дитина. Грин. II. 183. Словник української мови Грінченка