гаркотіти
ГАРКОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, недок., розм. Підсил. до га́ркати.
— Я чув його, ще там щось гаркотить із своїм касієром, — потвердив один ріпник (Фр., IV, 1950, 18);
Попереду в темряві ворушилася, гаркотіла, звиваючись, безкрая людська ріка, що текла не вниз, а насупроти гір (Гончар, І, 1954, 67).
Словник української мови (СУМ-11)