гатити
ГАТИТИ, гачу, гатиш, недок.
1. перех. Робити гатку або греблю, відгороджуючи воду.
У робочу пору тисячами вигонювали [виганяли народ] розкопувать дороги, гатить греблі,.. розчищать садові парки (Олекса Стороженко, I, 1957, 367);
Гідрологи та геологи досліджують ріку, щоб знати, де саме гатити греблю і електричну станцію ставити (Микола Трублаїні, I, 1955, 91);
// Прокладати гатку (через болото).
[1-а Ворона:] На Ладогу Так гурти за гуртом Виганяла та цареві Болота гатила (Тарас Шевченко, I, 1951, 300);
Великі болота-багнюки Поганськими вжитками гатили (Панас Мирний, V, 1955, 264).
♦ Хоч греблю гати див. гребля;
Хоч (хоть) гать гати — те саме, що Хоч греблю гати (див. гребля).
— Гай! гай! — Латин тут обізвався — ..Тепер дівчат хоть гать гати (Іван Котляревський, I, 1952, 281).
2. перех., розм. Витрачати що-небудь марно; викидати.
— Замість того, щоб на поле угноєння одвезти, ви його у воду гатите? (Олесь Донченко, I, 1956, 59).
3. неперех., розм. Ударяти, стукати по чому-небудь, у щось.
Справді щось стука. Маланка злазить із лави, мацає стіни, а у вікно хтось гатить (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 47);
Антін з усієї сили гатить молотком по синьому жалу коси (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1950, 59);
// Бити по чому-небудь.
Як глянув господар — і зо зла аж посинів, Вхопив рубель та й ну гатить по спині Сердешного Осла (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 106);
Одного [фашиста] метнув через себе багнетюм.. У третього видер з рук автомат і став гатити по їхніх головах (Юрій Яновський, I, 1958, 313).
4. неперех., розм. Стріляти по кому-, чому-небудь, в когось, щось.
Ворожі гармати безперестанку гатили по Гайдарівці (Сергій Воскрекасенко, Весна.., 1939, 73);
Качки метались, як бджоли над поживою,.. а ми гатили й гатили в повітря, намагаючись котрих із них зняти додолу — на воду (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 414);
Генка засів за кучугурами снігу й гатив по нас горошинами з своєї дерев’яної гармати (Антоненко-Давидович, Крила.., 1959, 10).
Словник української мови (СУМ-11)