гаяти
ГА́ЯТИ, га́ю, га́єш, недок., перех.
1. Те саме, що бари́ти.
— Іди, я тебе не гаятиму (Метл. і Кост., Тв., 1906, 131);
Ой матінко, та не гай мене! в велику дорогу виражай [виряджай] мене! (Сл. Гр.).
2. Витрачати марно, марнувати (час).
Поїзда треба було довго ждати і гаяти надаремно час (Н.-Лев., IV, 1956, 110);
— Гаяти й часинки не можна (Головко, II, 1957, 146);
Не можна було гаяти ані хвилини (Тулуб, Людолови, І, 1957, 138).
Словник української мови (СУМ-11)