гетьте
ГЕ́ТЬТЕ, виг. Те саме, що геть² 1 (стосовно когось, чогось у множині).
Соцькі з вірьовкою до Чіпки..— Гетьте, люди добрі! — крикнув він (Мирний, II, 1954, 185);
Гетьте, думи, ви, хмари осінні! Тож тепера весна золота! (Л. Укр., 1, 1951, 41).
Словник української мови (СУМ-11)