гетьте

I. ГЕТЬ (наказ відійти або залишити кого-небудь); ГЕ́ТЬТЕ (стосовно багатьох); МАРШ розм., НА ВИ́СТУПЦІ ірон., ПРІЧ діал., ВА́РА діал. (наказ відійти); ГА́ЙДА розм. (зі сл. звідси, звідціль — наказ залишити дане місце). — Геть, не заважай мені, — гукає Маковей сусідові-зв'язківцеві (О. Гончар); (Ключар:) Гетьте звідси усі чужі! Одвідали, ну й досить (Леся Українка); — Ану марш із хати! — притупнула Килина ногою на собаку (Є. Гуцало); — Ну, а тепер з хати — на виступці! (Панас Мирний); Мов ужалена змією, скочила Маруся на ноги — Пріч!.. (Г. Хоткевич); — Вара, вара з-під віконця, хлопче (П. Чубинський); (Максим:) Цить, Галю, тихо! Світло погаси мерщій, Та й гайда звідціль хутчій (М. Кропивницький).

Значення в інших словниках

1. гетьте — ге́тьте вигук незмінювана словникова одиниця  Орфографічний словник української мови
2. гетьте — виг. Те саме, що геть II 1) (стосовно когось, чогось у множині).  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. гетьте — ГЕ́ТЬТЕ, виг. Уживається при звертанні до багатьох осіб або предметів як наказ відійти від кого-, чого-небудь, покинути, залишити кого-, що-небудь. Соцькі з вірьовкою до Чіпки .. – Гетьте, люди добрі!...  Словник української мови у 20 томах
4. гетьте — ГЕ́ТЬТЕ, виг. Те саме, що геть² 1 (стосовно когось, чогось у множині). Соцькі з вірьовкою до Чіпки..— Гетьте, люди добрі! — крикнув він (Мирний, II, 1954, 185); Гетьте, думи, ви, хмари осінні! Тож тепера весна золота! (Л. Укр., 1, 1951, 41).  Словник української мови в 11 томах