глумильник
ГЛУМИ́ЛЬНИК, а, ч., розм., рідко. Той, хто глумиться.
— А що, не я вам казав, що треба розуму та ще й розуму? — реготався тепер коваль над учорашніми глумильниками (Мирний, IV, 1955, 246).
Словник української мови (СУМ-11)ГЛУМИ́ЛЬНИК, а, ч., розм., рідко. Той, хто глумиться.
— А що, не я вам казав, що треба розуму та ще й розуму? — реготався тепер коваль над учорашніми глумильниками (Мирний, IV, 1955, 246).
Словник української мови (СУМ-11)