глупо

ГЛУ́ПО, рідко. Присл. до глу́пий.

— А ти по яку зломану [зламану] голову сюди приходиш? — Ого! По зломану голову? — глупо всміхаючись, цідив Цвях (Фр., VII, 1951, 32);

//

у знач. присудк.сл. — Наївно й непереконливо! — знову вискочив на середину кімнати Мечик. — Смішно і просто глупо! (Донч., V, 1957, 370).

Значення в інших словниках

1. глупо — глу́по прислівник незмінювана словникова одиниця рідко  Орфографічний словник української мови
2. глупо — Глу́по. Беззмістовно, без мети. Тепер мусили- сьмо ще якусь панночку до себе прийняти, чи хтіли, чи ні — час трачу окрутним способом — мама мені все нездужає потрохи, якось так все глупо уходить, що я до нічого не приходжу (Коб., Листи, 89, 442) // пол.  Українська літературна мова на Буковині
3. глупо — рідко. Присл. до глупий. || у знач. присудк. сл.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. глупо — ГЛУ́ПО, рідко. Присл. до глу́пий 1. А ти по яку зломану [зламану] голову сюди приходиш? – Ого! По зломану голову? – глупо всміхаючись, цідив Цвях (І. Франко); Сергєєв прочитав, якось глупо підвів брови й поклав лист під прес-пап'є (І.  Словник української мови у 20 томах