гнідий
ГНІДИ́Й, а́, е́. Темно-коричневий (про масть коней).
Усе приїздив [поміщик] інакшими кіньми. То приїде сірими, то гнідими, то вороними (Вовчок, Вибр., 1937, 116);
Крутим схилом Антон піднімався вгору до своєї хати й на мотузяному поводі вів гнідого коня (Чорн., Потік.., 1956, 12);
// у знач. ім. гніди́й, до́го, ч. Кінь такої масті.
— Ану лишень, бадьоріше! — обзивається він до гнідого (Мирний, IV, 1955, 314).
Словник української мови (СУМ-11)