гнівно
ГНІ́ВНО. Присл. до гні́вний.
— Невеликий пан — сам нап’єшся! — відказала гнівно Галя (Мирний, IV, 1955, 28);
Ми стали на бій, гнівно стисши кулак… (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 13);
*Образно. Йому [В. Чкалову] грозили холод і тумани, і горами солоної води під ним шуміли гнівно океани і скаженіли, дибились льоди (Гонч., Вибр., 1959, 127).
Словник української мови (СУМ-11)