гнідий
ГНІДИ́Й, а́, е́.
Темно-коричневий (про масть коней).
Усе приїздив [поміщик] інакшими кіньми. То приїде сірими, то гнідими, то вороними (Марко Вовчок);
Крутим схилом Антон піднімався вгору до своєї хати й на мотузяному поводі вів гнідого коня (С. Чорнобривець);
Раніше там стояв сільрадівський кінь і пара гнідих кобил поштового відділення (Є. Доломан);
// у знач. ім. гніди́й, до́го, ч.; гніда́, до́ї, ж. Кінь (кобила) такої масті.
– Ану лишень, бадьоріше! – обзивається він до гнідого (Панас Мирний);
Троє отаманів рушили до просіки. До неї було вже палицею кинути, коли гніда Загороднього ні сіло ні впало спіткнулася (В. Шкляр).
Словник української мови (СУМ-20)