говоруха
ГОВОРУ́ХА, и, ж; розм. Та, що любить поговорити; балакуха.
Обидві [хазяйки] .. говорухи такі — що тільки слухай (Вовчок, І, 1955, 373);
— Як же в товаристві без неї? Перва [перша] співуха, говоруха вона (Горд., Діти.., 1937, 196).
Словник української мови (СУМ-11)