гоже
ГО́ЖЕ, присл. Гарно, добре.
В усім були несхожі Сусіди-хлопчаки. Один поводивсь гоже, А другий — навпаки (Бичко, Вогнище, 1959, 210);
// у знач. присудк. сл.
— Пливи і не журись, небоже! Уже тобі скрізь буде гоже (Котл., І, 1952, 108);
// у знач. присудк. сл. Слід, годиться.
— Любої пари не знайшов, а побратись абияк не гоже! (Вовчок, І, 1955, 39);
Давно спарувались [бусли], як птиці гоже, Пір’я назносять, кладуть між віток (Мал., 1, 1956, 279).
Словник української мови (СУМ-11)