гоже
ГО́ЖЕ.
1. присл. Гарно, добре.
В усім були несхожі Сусіди-хлопчаки. Один поводивсь гоже, А другий – навпаки (В. Бичко);
Дулардухт, хоча і жінка, управляє краєм гоже (М. Бажан, пер. з тв. Ш. Руставелі).
2. у знач. пред. Про сприятливі обставини; добре.
– Пливи і не журись, небоже! Уже тобі скрізь буде гоже (І. Котляревський).
3. у знач. пред. Слід, годиться.
– Любої пари не знайшов, а побратись абияк не гоже! (Марко Вовчок);
Давно спарувались [бусли], як птиці гоже, Пір'я назносять, кладуть між віток (А. Малишко);
– Хіба гоже нам на виду у чужинецьких дружинників повертати в кущі? (О. Бердник).
Словник української мови (СУМ-20)