голівка
ГОЛІ́ВКА, и, ж. Зменш.-пестл. до голова́ 1.
— Підніми ж бо голівку, доню, та глянь на старого батька! (Вовчок, 1, 1955, 93);
Чорний вуж, здіймаючи вгору лакову голівку з жовтими пелюстками, швидко плазував у гущавину (Донч., III, 1956, 166).
◊ Гла́дити (погла́дити) по голі́вці див. гла́дити.
Словник української мови (СУМ-11)